Ipamorelin чи GHRP-6: селективність, апетит і ціна за мг

На свинях у свідомому стані іпаморелін і GHRP-6 давали порівнянний викид гормону росту — Emax 65 і 74 нг ГР/мл. Але GHRP-6 разом із ним підіймав АКТГ і кортизол, а пентапептид не підіймав навіть за доз, що більш ніж у 200 разів перевищували його власну ED50. Це результат групи Раун (Raun) із Novo Nordisk, опублікований у European Journal of Endocrinology у листопаді 1998 року (т. 139, № 5, с. 552–561), і саме він — по суті єдина причина, чому питання «іпаморелін чи GHRP-6» взагалі виникає.

Пентапептид проти гексапептиду: що фізично різне

GHRP-6 старший на чотирнадцять років. Бауерс (Bowers), Момані, Рейнольдс і Хонг описали його в Endocrinology у травні 1984 року (т. 114, № 5, с. 1537–1545) під робочою назвою [His1,Lys6]GHRP. Послідовність — His-D-Trp-Ala-Trp-D-Phe-Lys-NH2, шість залишків, брутто-формула C46H56N12O6, молекулярна маса 873,0 г/моль, PubChem CID 4345065. CAS 87616-84-0 стосується вільного пептиду; ацетат, у формі якого пептид зазвичай і постачають, має власний номер 145177-42-0, і плутанина між цими двома трапляється часто. Усі шість амінокислот протеїногенні; нестандартне тут лише те, що два залишки взяті в D-конфігурації — D-Trp у другій позиції та D-Phe у п'ятій, — а C-кінець амідований.

Ipamorelin коротший на один залишок і структурно значно екзотичніший: Aib-His-D-2-Nal-D-Phe-Lys-NH2, формула C38H49N9O5, маса 711,9 г/моль, CAS 170851-70-4, PubChem CID 9831659, внутрішній код Novo Nordisk — NNC 26-0161. Raun зі співавторами прямо пишуть, звідки він узявся: сполуку знайшли в серії, де з каркаса GHRP-1 прибрано центральний дипептид Ala-Trp. Два з п'яти залишків не є протеїногенними взагалі. Aib — 2-аміноізомасляна кислота, в якої α-вуглець несе дві метильні групи замість водню; D-2-Nal — 3-(2-нафтил)-D-аланін із громіздким нафталіновим ядром замість фенільного кільця.

Скільки амінокислотних залишків у кожному пептиді?

П'ять в іпамореліні й шість у GHRP-6. Але з цього не випливає, що іпаморелін «менший за дією»: різниця мас — 161 дальтон, і саме вона дає неочевидний наслідок для практичної роботи. Один міліграм іпамореліну — це 1,405 мкмоль речовини, один міліграм GHRP-6 — 1,145 мкмоль. У міліграмі пентапептиду приблизно на 23 % більше молекул. Будь-яке порівняння «за міліграмами» між цими двома сполуками зміщене на цю величину.

Один рецептор, дві історії

Обидві молекули діють через GHS-R1a. Сам рецептор клонували в Merck Research Laboratories пізніше за обидва пептиди: Говард (Howard) із великою групою співавторів опублікував це в Science 16 серпня 1996 року (т. 273, № 5277, с. 974–977). Тобто GHRP-6 застосовували в експериментах дванадцять років, не знаючи, з чим саме він зв'язується.

Ендогенний ліганд знайшли ще через три роки. Кодзіма (Kojima), Хосода, Дате, Наказато, Мацуо і Кангава виділили його зі шлунка щура й описали в Nature 9 грудня 1999 року (т. 402, № 6762, с. 656–660): пептид із 28 амінокислот, у якого серин у третій позиції несе октаноїльну групу. Без цього ацилювання активності немає. Назву «грелін» автори вивели з праіндоєвропейського кореня ghre — «рости».

Належність іпамореліну до того самого класу Raun і співавтори перевірили фармакологічно: профілювання з антагоністами GHRP і GHRH показало, що пентапептид, як і GHRP-6, стимулює викид гормону росту через GHRP-подібний рецептор, а не через рецептор соматоліберину. Спільний механізм — це те, що обидві сполуки об'єднує. Різниця починається за межами гіпофіза.

Чи Ipamorelin і GHRP-6 діють на один рецептор?

На GHS-R1a — так, обидва. Але у GHRP-класу описана й друга мішень. Бодар (Bodart) зі співавторами в Circulation Research (2002, т. 90, № 8, с. 844–849) мітили мембрани серця щура фотоактивованим похідним гексареліну, виділили білок із молекулярною масою 84 000 і за N-кінцевою послідовністю ідентифікували його як CD36. Активація CD36 гексареліном у перфузованих серцях дозозалежно підвищувала коронарний перфузійний тиск, а в серцях мишей із нокаутом CD36 цього ефекту не було. Тут потрібна точність: у цій роботі досліджували гексарелін, а не GHRP-6. Поширення висновку на весь клас — узагальнення оглядів, а не результат прямого експерименту з гексапептидом.

Навіщо GHRP-6 вивчають поза віссю гормону росту?

Через цю саму другу мішень. Кубинський CIGB веде навколо гексапептиду окрему програму, яка не має стосунку ні до гормону росту, ні до апетиту. Огляд Берланги-Акости (Berlanga-Acosta) зі співавторами в Clinical Medicine Insights: Cardiology (2017, т. 11) зводить аргументацію докупи: GHRPs зв'язуються з двома різними рецепторами — GHS-R1a і CD36, — а зв'язування з CD36 активує проживальні шляхи на кшталт PI3K/AKT1. Там же наведено, як узагалі з'явився клас: Сиріл Бауерс помітив, що аналоги енкефалінаміду несподівано дають ГР-вивільняльну активність у культурах гіпофіза, і вже з них виріс перший цілеспрямований гексапептид.

Практичний приклад із тієї ж лабораторії — робота Мендоси Марі (Mendoza Marí) з колегами в Plastic Surgery International (2016, стаття 4361702). У щурів GHRP-6 наносили місцево в концентрації 400 мкг/мл у гелевій основі на карбоксиметилцелюлозі двічі на добу протягом чотирьох діб на повношарові рани діаметром 6 мм. У кроликів на моделі гіпертрофічного рубця — по 100 мкг на рану щодня до 30-ї доби; за повідомленням авторів, гіпертрофічний рубець не розвинувся у 90,5 % оброблених ран, тоді як у групі плацебо він з'явився у 87,5 %. Це тварини, місцеве застосування й одна дослідницька група. Для іпамореліну порівнянного напряму робіт не існує: молекулу створювали як селективний інструмент для соматотропної осі, і поза цією віссю її майже не вивчали.

Числа з роботи Раун 1998: що саме порівнювали

Це єдине акуратне пряме зіставлення двох сполук — тому нижче повні числа, а не переказ.

• Первинна культура клітин гіпофіза щура. EC50 іпамореліну — 1,3 ± 0,4 нмоль/л при Emax 85 ± 5 %; GHRP-6 — 2,2 ± 0,3 нмоль/л при Emax, прийнятому за 100 %. Пентапептид трохи потужніший, але з нижчою максимальною відповіддю.
• Наркотизовані щури. ED50 80 ± 42 нмоль/кг проти 115 ± 36 нмоль/кг у GHRP-6; Emax 1545 ± 250 проти 1167 ± 120 нг ГР/мл. Розкид у першому числі перевищує половину самого значення — це варто тримати в голові, перш ніж називати одну молекулу «сильнішою».
• Свині у свідомому стані. ED50 2,3 ± 0,03 проти 3,9 ± 1,4 нмоль/кг; Emax 65 ± 0,2 проти 74 ± 7 нг ГР/мл. Для порівняння автори включили й GHRP-2: вища потужність (ED50 0,6 нмоль/кг), але нижча ефективність (Emax 56 ± 6 нг ГР/мл).

Специфічність щодо решти гіпофізарних гормонів перевіряли in vivo, і тут результат суперечить половині того, що пишуть про GHRP-6 в інтернеті. Формулювання в абстракті однозначне: жоден із перевірених секретагогів не змінив плазмових рівнів ФСГ, ЛГ, пролактину й ТТГ. Ні іпаморелін, ні GHRP-6, ні GHRP-2. Бауерс у 1984 році описав те саме: гексапептид викликав дозозалежний викид гормону росту без супутнього вивільнення ЛГ, ФСГ, ТТГ і пролактину. Поширене твердження «GHRP-6 підвищує пролактин» у цих двох першоджерелах не підтверджується.

А от АКТГ і кортизол — інша річ. Введення GHRP-6 і GHRP-2 підвищувало обидва. Іпаморелін не підвищував: його вплив не відрізнявся значуще від того, що спостерігали після стимуляції соматоліберином, і картина зберігалася за доз понад у 200 разів вищих за ED50 для гормону росту.

Що взагалі означає «селективність GHRP»?

У першоджерелі це вузьке твердження про конкретну вісь — гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову. Не «менше побічних ефектів узагалі», не «безпечніше», не «чистіше». Автори сформулювали висновок обережно: іпаморелін є першим агоністом GHRP-рецептора з селективністю щодо викиду гормону росту, подібною до тієї, яку демонструє GHRH. Отримано це на клітинах щура, наркотизованих щурах і свинях. У людей порівняння не повторювали.

Апетит: визначальна риса GHRP-6

Бауерс уже в 1984 році помітив побічний результат, який згодом став головною ознакою молекули. Коли гексапептид вводили підшкірно один або два рази на добу незрілим щурам протягом 9 або 25 днів, приріст маси тіла перевищував контроль, а гіпофіз наприкінці експерименту залишався повністю чутливим до пептиду. Тобто відповідь не згасала.

Механістично це розібрали через вісімнадцять років. Лоуренс (Lawrence), Снейп, Бодуен і Лакман у Endocrinology (2002, т. 143, № 1, с. 155–162) вводили щурам грелін або GHRP-6 інтрацеребровентрикулярно. Обидва достовірно стимулювали споживання їжі й тимчасово знижували базальну температуру тіла. Обидва ефекти на харчову поведінку блокувалися попереднім введенням антагоніста Y1-рецептора нейропептиду Y (BIBO3304). Імуногістохімія на c-Fos показала активацію аркуатного, паравентрикулярного й дорсомедіального ядер, латерального гіпоталамуса, а також ядра солітарного тракту й area postrema. Важлива деталь: активація клітин після GHRP-6 не залежала від самого поїдання — той самий патерн c-Fos спостерігали у тварин, яким їжу не давали. У латеральному гіпоталамусі активувалися орексинові нейрони, але не нейрони, що містять меланін-концентруючий гормон.

Чи справді GHRP-6 підвищує апетит?

У гризунів — так, і показано це разом із механізмом. Для самого GHRP-6 опублікованого дослідження, яке б вимірювало споживання їжі в людей, знайти не вдалося. Найближче стосується сусідньої молекули класу: Лаферрер (Laferrère), Абрахам, Расселл і Бауерс у Journal of Clinical Endocrinology & Metabolism (2005, т. 90, № 2, с. 611–614) підшкірно інфузували сімом здоровим чоловікам GHRP-2 по 1 мкг/кг/год протягом 270 хвилин, після чого давали доступ до столу з вільним вибором їжі. Споживання зросло на 35,9 ± 10,9 % проти фізрозчину (136,0 ± 13,0 проти 101,3 ± 10,5 кДж/кг, p = 0,008), а співвідношення макронутрієнтів не змінилося. Це сім людей і інший пептид — на GHRP-6 висновок автоматично не переноситься. Прямого порівняння орексигенної складової іпамореліну та GHRP-6 у людей теж немає.

Людські дані: небагато, і в різних площинах

Іпаморелін дійшов до клінічних досліджень, GHRP-6 — переважно до фази I і невеликих академічних робіт. Тому «людські дані» в цих двох молекул стосуються різних питань і між собою прямо не зіставляються.

Іпаморелін, фармакокінетика. Гоббуру (Gobburu), Агерсьо, Юско та Юнддал у Pharmaceutical Research (1999, т. 16, № 9, с. 1412–1416) провели дослідження з ескалацією дози: п'ять рівнів 15-хвилинної інфузії (4,21; 14,02; 42,13; 84,27 і 140,45 нмоль/кг), по вісім здорових чоловіків на кожному рівні. Термінальний період напіввиведення — 2 години, кліренс 0,078 л/год/кг, об'єм розподілу в рівноважному стані 0,22 л/кг. Викид гормону росту йшов одним епізодом із піком на 0,67 години. Концентрація для напівмаксимальної стимуляції (SC50) — 214 нмоль/л, максимальна швидкість продукції ГР — 694 мМО/л/год. Автори окремо зазначили, що міжіндивідуальна варіабельність фармакодинамічних параметрів була більшою за варіабельність фармакокінетичних.

Іпаморелін, клінічна ефективність. Бек (Beck), Свіні та Маккартер опублікували в International Journal of Colorectal Disease (2014, т. 29, № 12, с. 1527–1534) багатоцентрове подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження фази 2 при післяопераційному ілеусі (NCT00672074). Учасники отримували 0,03 мг/кг внутрішньовенно двічі на добу з першої по сьому післяопераційну добу або до виписки. Із 117 залучених пацієнтів в аналіз увійшло 114. Медіана часу до першого переносимого твердого прийому їжі — 25,3 години проти 32,6 у плацебо, p = 0,15. Ключова кінцева точка не досягнута. Небажані явища зафіксовано у 87,5 % пацієнтів на іпамореліні та 94,8 % на плацебо.

GHRP-6, гормональна відповідь. Фрібоес (Frieboes), Мурк, Маєр, Шір, Хольсбоер і Штайґер у Neuroendocrinology (1995, т. 61, № 5, с. 584–589) вводили здоровим чоловікам чотири внутрішньовенні болюси по 50 мкг і паралельно писали ЕЕГ сну. Гормон росту в інтервалі 22:00–03:00 — 15,4 ± 9,6 проти 5,5 ± 4,0 нг/мл у плацебо; АКТГ у 22:00–02:00 — 21,0 ± 5,3 проти 16,6 ± 3,1 пг/мл; кортизол у 22:00–03:00 — 56,0 ± 31,0 проти 25,2 ± 9,0 нг/мл (усі p < 0,02). Друга стадія сну зросла з 245,4 ± 25,8 до 270,1 ± 25,3 хвилини, повільнохвильовий сон не змінився.

GHRP-6, шлях введення. Та сама група в Journal of Neuroendocrinology (1999, т. 11, № 6, с. 473–478) порівняла інші шляхи. Пероральний прийом 300 мкг/кг у капсулах із кишковорозчинним покриттям не змінив нічого — ні ГР, ні АКТГ, ні кортизол. Сублінгвально 30 мкг/кг дало лише тенденцію до зростання гормону росту в першій половині ночі. Інтраназально 30 мкг/кг підвищило гормон росту достовірно за ніч загалом, АКТГ — на рівні тенденції. Висновок авторів: ефекти залежать від дози, тривалості й способу введення.

GHRP-6, фармакокінетика. Кабралес (Cabrales) із колегами з Центру генної інженерії та біотехнології в Гавані описали її в European Journal of Pharmaceutical Sciences (2013, т. 48, № 1–2, с. 40–46). Дев'ять здорових чоловіків, одноразовий внутрішньовенний болюс 100, 200 або 400 мкг/кг, кількісне визначення валідованим методом LC-MS. Розподіл описується двоекспоненційною функцією: період напіврозподілу 7,6 ± 1,9 хвилини, період напіввиведення 2,5 ± 1,1 години. І окремий рядок, який рідко цитують: у чотирьох із дев'яти учасників під час фази елімінації спостерігали нетипові сплески концентрації.

Чи є пряме порівняння Ipamorelin і GHRP-6 у людей?

Ні. Усе, що існує, — робота Раун на клітинах щура, наркотизованих щурах і свинях. Людські дослідження двох молекул проводили різні групи, у різні десятиліття, з різними кінцевими точками й різними шляхами введення. Дані про довгострокову безпеку відсутні для обох.

Ціна за міліграм: звідки береться різниця

У каталозі Ipamorelin коштує 790 грн за 5 мг і 1450 грн за 10 мг, GHRP-6 — 890 грн за 10 мг. У перерахунку на міліграм це 158 і 145 грн проти 89 грн. Гексапептид виходить приблизно в 1,6 раза дешевшим за одиницю маси, і питання «чому довша молекула дешевша» звучить логічно.

Перша частина відповіді арифметична. Якщо перерахувати на кількість речовини, картина інша: 10 мг іпамореліну — це 14,05 мкмоль, тобто 103 грн за мікромоль; 10 мг GHRP-6 — 11,46 мкмоль, тобто 78 грн за мікромоль. Різниця стискається з 1,6 до 1,33 раза просто через різні молекулярні маси.

Друга частина хімічна, і вона пояснює решту. У твердофазному синтезі вартість рахується не в залишках, а в будівельних блоках і в тому, скільки разів доводиться повторювати кроки. У GHRP-6 усі шість блоків стандартні: гістидин, аланін, лізин, два триптофани й фенілаланін, з яких лише D-Trp і D-Phe — дзеркальні ізомери. D-амінокислоти дорожчі за L, але це масові товарні позиції. Триптофан додає роботи на етапі відщеплення від смоли: індольне кільце потребує захисту й скавенджерів, інакше частина продукту деградує. Відчутно, але не критично.

В іпамореліні два блоки з п'яти спеціальні. D-2-Nal синтезують окремо, і він коштує в рази більше за фенілаланін. Aib гірший з іншої причини: біля його α-вуглецю сидять дві метильні групи, через що приєднання і до нього, і після нього йде повільно й неповно. На практиці це подвійні цикли кон'югації або агресивніші активатори, тобто більше витрат реагенту й нижчий вихід із того самого завантаження смоли. Економія на одному залишку довжини цього не компенсує.

Чому Ipamorelin дорожчий за GHRP-6 при однаковій масі?

Через вартість двох нестандартних будівельних блоків і нижчий вихід синтезу на стерично утрудненому Aib, а не через «якість» чи «чистоту»: обидві позиції в категорії «Гормон росту та м'язи» йдуть з тими самими вимогами до ВЕРХ і мас-спектрометрії та з COA на конкретну партію. Ціни наведені станом на дату публікації й змінюються разом із вартістю сировини.

Що з цього випливає для вибору реактиву

Коли в експерименті треба мінімізувати кількість гормональних змінних, релевантним є результат Раун щодо АКТГ і кортизолу — з поправкою на те, що отримано його на свинях, а не на людях. Коли предмет дослідження — грелінова вісь та харчова поведінка, GHRP-6 має за собою корпус доклінічних робіт із розібраним механізмом через NPY і Y1-рецептор, якого в пентапептиду просто немає. Комбінацію іпамореліну з аналогом соматоліберину постачають окремою позицією — CJC-1295 + Ipamorelin.

Ні іпаморелін, ні GHRP-6 не зареєстровані як лікарські засоби. Єдина опублікована клінічна кінцева точка іпамореліну не була досягнута, GHRP-6 далі фази I і невеликих академічних протоколів не просунувся. Polar Peptides постачає обидві сполуки як реактиви для лабораторних досліджень.

Матеріал має інформаційний характер. Усі продукти Polar Peptides призначені виключно для лабораторних досліджень і не для споживання людиною, медичного чи діагностичного застосування.

Матеріал має інформаційний характер. Усі продукти Polar Peptides призначені виключно для лабораторних досліджень і не для споживання людиною, медичного чи діагностичного застосування.